Доброякісна гіперплазія передміхурової залози (ДГПЗ) – найчастіше захворювання у літніх чоловіків. Раніше найбільш широко використовувався термін аденома передміхурової залози, однак сьогодні фахівці віддають перевагу терміну ДГПЗ, що найбільш повно відбиває морфогенетичну природу захворювання.
Крім зміни поглядів на джерела аденоми, докорінного перегляду зазнала уява про анатомію передміхурової залози. Згідно з дослідженнями Gil-Vernet (1953) і Mc Neal (1988), передміхурова залоза ділиться на три функціональні зони, які співвідносяться таким чином:
-
центральна зона (25 % об’єму нормальної простати) має конічну форму з локалізацією верхівки на сім’яному горбику, формує основу передміхурової залози; центральна зона охоплює сім’яні протоки на всьому протязі і дуже рідко залучається в патологічний процес як при аденомі, так і при раку простати;
-
периферична зона (70 % об’єму) формує задній та нижній відділи передміхурової залози; у 85 % випадків рак передміхурової залози розвивається з цієї зони;
-
перехідна зона (5 % об’єму), формується двома маленькими часточками і проксимальним відділом уретри, з неї розвивається доброякісна гіперплазія простати.
У чоловіків 40-49 років ДГПЗ виявляється в 11-12 % випадків, а у віці 80 років – у 81-82 %.
Виявлено, що близько 30 % 40-річних чоловіків, що потім доживают до 80 років, зазнають хірургічного лікування з приводу ДГПЗ. Понад 23 млн чоловіків у світі страждають від симптомів доброякісної гіперплазії простати. В Україні кількість зареєстрованих хворих на ДГПЗ становить більше 100 000 чоловік.
Соціальну значущість й актуальність проблеми доведено демографічними дослідженнями Всесвітньої організації охорони здоров’я, що свідчать про значне збільшення чисельності чоловічого населення планети віком до 60 років, темпи якого істотно випереджають зростання чисельності населення загалом.
Епідеміологічні дослідження показали, що незважаючи на низку виявлених особливостей і відхилень, загальновизнано, що раса, національність, особливості харчування, активність і паління не мають принципового значення в етіології ДГПЗ. Не виявлено також очевидної залежності між ступенем сексуальної активності чоловіків і частотою розвитку ДГПЗ.
Етіологія і патогенез. В основі сучасної концепції теорії розвитку ДГПЗ лежить ембріональна і морфологічна різниця чутливості окремих зон простати на ендокринні стимули. Так, периферична зона, представлена переважно простатичними ацинусами, розвивається і регулюється під контролем андрогенів, а центральна зона в експерименті більш чутлива до впливу естрогенів. Добре відомі важливість андрогенів для росту і підтримки нормальної функції передміхурової залози і участь цих гормонів у розвитку ДГПЗ. Відповідно до сучасних знань, основним циркулюючим андрогеном є тестостерон, що надходить у клітини передміхурової залози і перетворюється в більш активну форму – ДГТ під дією ферменту 5-альфа-редуктази, який, в основному, міститься в мембрані ядра. Прояв активності ДГТ відбувається внаслідок його міцного зв’язування з високочутливими рецепторами андрогенів, що знаходяться в ядрі клітини. Це приводить до синтезу ДНК і специфічних метаболітних та проліферативних реакцій. Отже, ДГПЗ – це ДГТ-залежний стан.
Вузли ДГПЗ спочатку утворюються у пери- і парауретральній зоні, проксимальніше сім’яного горбика. Подальший напрямок їхнього росту, конфігурація і розміри залежать від опору навколишньої тканини власне залози і шийки сечового міхура. Набута форма і положення вузлів гіперплазії визначають особливості перебігу захворювання, симптоматику і патогенез, що тісно пов’язаний як з порушенням відтоку сечі і розвитком ХНН та інфекційного запалення в нирках і сечових шляхах, так і з іритативними симптомами (подразнення), що призводить до гіпертензії, стенокардії, інфаркту й інсульту.
Клінічні прояви (симптоми доброякісної гіперплазії передміхурової залози) У клінічній картині ДГПЗ найпершими симптомами є порушення сечовипускання. Виникнення і розвиток інфравезикальної обструкції при ДГПЗ характеризуются двома складовими: статичною – внаслідок механічного стискання уретри гіперплазованою тканиною передміхурової залози (компресія) і динамічною – через гіперактивність адренорецепторів шийки сечового міхура, простатичного відділу уретри і простати (констрикція). У зв’язку з цим при аналізі скарг хворого можна виділити дві групи симптомі
1. Іритативні – у вигляді денної і нічної полакіурії, імперативних позивів і нетримання сечі (тобто симптоми подразнення), зумовлені ступенем функціональних розладів нервово-м’язового апарата сечового міхура, утрудненого сечовипускання, неможливості утримати сечу, коли виникає позив до сечовипускання.
2. Обструктивні – затримка сечовипускання, млявий струмінь сечі, почуття неповного вивільнення сечового міхура, напруження м’язів черевного преса при сечовипусканні, переривчасте сечовипускання і виділення сечі краплями, пов’язані з прогресуючим утрудненням відтоку сечі внаслідок гіперплазії.
Найбільш ранніми симптомами захворювання є частішання сечовипускання, звичайно нічного, а також потоншення струменя сечі та зменшення її напору. Пізніше, з наростанням інфравезикальної обструкції, виникають скарги на неповне вивільнення сечового міхура, сечовипускання краплями, необхідність напружування при сечовипусканні та ін.На пізніх стадіях додаються симптоми, зумовлені вторинними змінами сечового міхура і верхніх сечових шляхів (пієлонефрит, камені сечового міхура, гідронефроз, хронічна ниркова недостатність).
Частим ускладненням клінічного перебігу ДГПЗ є гостра повна затримка сечовипускання, що спостерігається при будь-якій стадії захворювання. Нерідко раптова гостра затримка сечовипускання стає першим клінічним проявом ДГПЗ. За даними літератури, це ускладнення спостерігається в 10-50 % хворих, найчастіше виникає в другій стадії захворювання. Провокуючими факторами при розвитку цього ускладнення можуть бути: порушення дієти, вживання алкоголю чи продуктів з великою кількістю прянощів, переохолодження, запор, несвоєчасне вивільнення сечового міхура, стресові стани тощо.
Велику роль у формуванні клінічної картини при ДГПЗ відіграє наявність супровідного запального процесу в передміхуровій залозі. Частота хронічного простатиту при ДГПЗ сягає 70 %. Передумовами розвитку хронічного запалення є: венозний стаз, компресія вивідних проток ацинусів гіперплазованою тканиною, конгестія.
Класифікація. Сучасна клінічна класифкація ДГПЗ грунтується на характеристиках функціонального стану сечового міхура, верхніх сечових шляхів і нирок.
Перша стадія ДГПЗ характеризується компенсованою функцією сечового міхура, відсутністю функціональних змін з боку нирок і верхніх сечових шляхів, помірним збільшенням розмірів передміхурової залози, згладжуванням борозни між часточками і проявляється частим сечовипусканням, особливо вночі; утрудненим
На пізніх стадіях додаються симптоми, зумовлені вториним сечовипусканням вранці, збільшенням часу на сечовипускання, млявим струменем сечі. Всі ці прояви посилюються після охолодження, вживання алкоголю тощо.
Друга стадія характеризується субкомпенсованою функцією сечового міхура, а інколи нирок і верхніх сечових шляхів, трабекулярністю сечового міхура, появою несправжніх дивертикулів, значним збільшенням розмірів передміхурової залози, відсутністю борозни між частками. Головна відзнака цієї стадії – наявність залишкової сечі. Внаслідок цього напруження детрузора знижується і настає хронічна затримка сечі. На початку цієї стадії в сечовому міхурі сечі залишається менше, ніж виводиться під час сечовипускання. Поступово кількість залишкової сечі збільшується. Для другої стадії внаслідок інфекції у сечових шляхах характерна значна дизурія, часті імперативні позиви до сечовипускання, почуття неповного вивільнення сечового міхура, іноді біль у попереку одного або обох боків, інколи гематурія, нарешті можлива гемотампонада сечового міхура кров’ю або гостра затримка сечі.
Для третьої стадії характерна декомпенсація функції сечового міхура і подальше зростання функціональних й анатомічних змін з боку верхніх сечових шляхів і нирок. Під час сечовипускання кількість сечі, що виділяє хворий, менша за кількість залишкової сечі.
Хронічна мікційна недостатність сечового міхура з наявністю великої кількості залишкової сечі, повна атонія сечового міхура у деяких хворих не супроводжується почуттям вивільнення, сеча постійно виділяється краплями; виникає парадоксальна ішурія, поліурія, а на пізніх стадіях можлива уремія. У ІІ і ІІІ стадіях доброякісної гіперплазії простати можуть спостерігатися ускладнення: гостра затримка сечі, цистит, камені сечового міхура, гематурія, пієлонефрит тощо. Цей розподіл на стадії близький до класифікації Гюйона.
